Минув нестерпно-нескінченний день…
Для багатьох він став, на жаль, останнім.
Знов сіло сонце під пісні сирен,
Зловісних, як у міфах стародавніх.
Звикаємо поволі ми до них…
Все менше шкіл вцілілих і будинків…
Та найстрашніше з усіляких лих –
Це чути, як ридають українки.
Вони, немов поранені птахи,
Кричать синів ховаючи і доньок;
І мимо волі згадують гріхи,
Які робили ще до похоронок.
Слова недобрі, наче стусани,
Боліли у серцях дітей роками
Та попри все, у дні страшні війни
Син став на захист і сестри, і мами…
А другий син… Йому в цей світ прийти
Завадив мамин співучасник-вбивця…
Бог бачив все. Він вбивць не захистить,
А за невинно вбитого помститься.
Бо тільце розшматоване його
По-людськи навіть і не поховали.
А, може, це за хлопчика того
Година помсти Божої настала?
Минає ще один жахливий день,
Та жах суцільний можна зупинити -
Молитва каяття під час сирен
Творить дива і може світ змінити.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
